Серпень 2016, уся увага світу прикута до свята спорту — ХХХІ літніх Олімпійських ігор, які яскраво у ритмі самбо приймало бразильське Ріо-де-Жанейро. Для України ці 16 екзотичних днів олімпійського марафону стали найхвилюючою Олімпіадою в історії з усім спектром можливих емоцій. Спортсмени боролися на піку сил, у розпалі світової конкуренції встановлюючи особисті рекорди й підтверджуючи свої результати на міжнародних першостях. Але попри загальну потугу збірної підсумковий результат приголомшив усю країну: 2 золоті медалі, 5 срібних, 4 бронзи — у сумі 11 нагород. Українська команда спустилася з залікового другого десятка, у якому впевнено трималася з 2000 року, на 31 позицію загального рейтингу.
На Олімпійських іграх 2016 не відбувся тріумф України, на який без сумніву усі чекали. Але ці Ігри стали точкою неповернення для українського спорту. Спортсмени відкрито заговорили про проблеми у збірній та Міністерстві спорту, про які досі мовчали, журналісти аналізували результати і порівнювали їх з досягненнями попередніх років, співставляючи з фактами про нестачу фінансування ледь не в кожному виді, українці засипали олімпійців листами підтримки, а посадовців — обуренням і закликами до дій.
В часи війни Україна як ніколи потребує героїв, гучних перемог і визнання на міжнародній арені. Уся ця ноша за три роки досягла апогею і впала на плечі делегованих до Ріо олімпійців. Такого тиску збірна досі не мала. Спортсмени вже ставлять за мету не лише показати свій найкращий результат за чотири роки підготовки, а й значно більше — підняти прапор України на увесь світ на Олімпійському п’єдесталі. Здавалося, й ґатунок медалі вже не такий важливий. За кипінням патріотизму і бурлеском емоцій знаходиться місце й сухій критиці: починають звучати думки експертів про те, що український спорт переживає часи занепаду, мовляв фінансування скорочується, а частина збірної і найкращі тренери розбігаються до інших країн в пошуку щастя. Але найвідданіші своїй країні атлети лише констатують: «Ми зробили, що могли. Усі ці медалі для України».
Фехтувальник Дмитро Карюченко прокоментував для одного з телеканалів: «Для мене ці змагання з самого початку були великим тягарем відповідальності. Дуже прикрими є результати, які показують наші спортсмени. І не тому, що не хочуть. Це тому, що рівень спортсменів у всьому світі виріс. Багато країн вкладають у спорт шалені гроші та сили, приділяють всебічну увагу, починаючи зі шкіл і закінчуючи ЗМІ, що цікавляться не тільки футболом. Я бажаю, щоб у наступні 4 роки країна і спортсмени зробили висновки, і ми все ж залишалися на тому рівні спортивної слави, який було напрацьовано у попередні роки».
Води до вогню цьогоріч на Олімпіаді додало й упереджене суддівство, рівень якого вперше сягнув нечуваних для олімпізму масштабів. Українським спортсменам довелося боротися не лише з суперниками, а й з політикою і їй підпорядкованими суддями.
Проте Гімн України все ж переможно зазвучав двічі у Ріо-де-Жанейро.
Першим «вистрелив» Сергій Куліш, здобувши срібло у напруженому фіналі зі стрільби з пневматичної гвинтівки на 10 м.
Того ж дня у фехтуванні на шаблях бронзу виборола й Ольга Харлан. Пізніше вона здобуде статус дворазової медалістки Ріо 2016 — у командному фіналі проти росіянок Ольга з колегами Аліною Комащук, Оленою Кравицькою та Оленою Вороніною здобули срібло, яке згодом співвітчизники називатимуть золотим. Це один з тих фіналів, коли судді відкрито демонстрували упередженість, ледь не у всіх спірних моментах віддаючи перевагу нашим суперникам. Однак саме такий результат дозволив зібрати Ользі увесь комплект Олімпійських нагород: командні золото у Пекіні 2008 та срібло у Ріо 2016, та індивідуальні бронзи у Ріо та Лондоні 2012. Вона єдина українка, яка може похвалитися таким здобутком.
|
— Олімпіада 2016 була складнішою, чи легшою, в порівнянні з Пекіном 2008 і Лондоном 2012? (Ольга Харлан) — Кожна Олімпіада була різною для мене. У Пекіні була найперша медаль і перші Ігри для нас. У Лондоні було менш спокійніше, тому що я виступала сама з усієї команди. Ріо було іншим досвідом, я пригадала Ігри в Пекіні. Але оскільки у мене вже дві Олімпіади позаду, я вже знала, які будуть відчуття і до чого готуватися. |
Маємо на Іграх і ще одного дворазового медаліста. Спортивний гімнаст Олег Верняєв виборює звання віце-Чемпіона у найвидовищнішому фіналі з багатоборства, примусивши українців добряче похвилюватися. Глядачі затамовували подих, а телевізійні коментатори геть мовчки спостерігали за тим, як віртуозно Олег підкорював снаряд за снарядом, тримаючись на першій позиції з очевидним золотим відривом. І тільки в останніх вправах на поперечині єдина неточність Верняєва вивела несподівано вперед головного конкурента з Японії.
|
— У чому особливість паралельних брусів? Чому саме це твій коронний снаряд? (Олег Верняєв) — Ще з дитинства так склалося, що цей снаряд мені вдається найкраще. У кожного спортсмена щось вдається краще, щось гірше. У когось, наприклад, міцна фізична сила — йому на кільцях простіше працювати. — Для тебе спорт — це перебороти себе чи навпаки бути у дружбі і гармонії з собою? — Звичайно, переборювати. Щодня ти борешся із собою, тобі щодня ліньки, не хочеться, страшно, але ти все одно виходиш, йдеш до зали і знаєш, що треба. Працюєш і добиваєшся успіху. — Життя до олімпійського золота і після — воно буде відрізнятися, як відчуваєш? — Побачимо. Мене вже впізнають і вітають. Це приємно, що люди дивляться спортивну гімнастику і бачать мої зусилля. Мене це дуже радує. |
Вже згодом гімнаст не лише здійснить найбільшу свою мрію, а й відкриє золотий лік українських нагород. У коронних для Верняєва вправах на паралельних брусах він впевнено здобуває своє перше звання Олімпійського Чемпіона. Тиск обов’язку перед державою не заважає спортсменові, а ще дужче розпалює жагу до золотої перемоги. Йому лише 22, а у здобутках вже золото усіх світових першостей. «Не вистачає тільки золота командного і в багатоборстві», — пояснює Чемпіон свої плани на майбутнє.
Ще однією сенсацією у гімнастиці став іменний стрибок Ігора Радівілова. Надскладний опорний стрибок з чотирма обертами увійшов в історію у Ріо як елемент імені Радівілова, і лише через неточне приземлення Ігора судді не оцінили його складності ціною у медаль. Проте саме українець зумів-таки підняти планку для майбутніх світових досягнень.
Друге золото в українській скарбничці підкорилося веслувальнику Юрію Чебану. До фіналу з каное на 200 м українець пробирався через 11 місце в кваліфікації та 8 у півфіналі, чим добряче полоскотав нерви вболівальникам. Але вже у фінальному спринті золотий Чемпіон Лондона 2012 захистив своє звання і вправно заштовхнув човна за фінішну лінію, а випадкове в цей момент падіння переможця у воду лише додало чемпіонству феєричності. Наполегливість подарувала Юрію результат з новим олімпійським рекордом.
|
— Чому тебе вчить спорт в плані філософії життя? (Юрій Чебан) — Багатьом речам. Філософія взагалі приходить з роками, не лише в спорті. Але в спорті все треба оцінювати відносно. Не потрібен поспіх. Завжди треба оцінювати ситуацію заздалегідь, візуалізувати та продумувати все наперед. Хоч я і спринтер, але в житті я ніколи не поспішаю. — Ти в дитинстві займався карате. Щось з карате допомогло тобі у греблі? — Я б не сказав, що допомогло. Я не довго ним займався і не встиг роздивитися цей вид спорту і закохатися в нього так, як у веслування. В дитинстві було і карате, і бокс, і балет — я шукав себе. — Ігри 2016 тебе змінили? Можеш сказати, що ти вже кардинально інша людина і спортсмен? — Ні, я той самий, тільки з двома золотими медалями. Звичайно, Ріо додало мені впевненості в собі, і я ще раз переконався, що завжди треба йти до кінця, навіть якщо є перепони. |
Знаковим Ріо стало й для гімнастки Ганни Різатдінової, яка здобула свою першу Олімпійську медаль. Її бронзовий виступ Україна охрестила золотим, а кожен вихід Ганни на килим глядачі в Бразилії вітали оваціями і запальними танцями. Українська грація очікувано найстабільніше виступила у відборах і фіналі, проте золото і срібло відійшло росіянкам, яким по-суддівськи суб’єктивно пробачалися і втрата предмета, і вихід за килим. Пізніше кримчанка Ганна Різатдінова неодноразово коментуватиме, що того дня збулася її мрія: під сльози щастя гімнастки на п’єдесталі пошани увесь світ бачив, як на олімпійській арені замайорів прапор України.
Ще одну бронзу до скарбнички приніс Богдан Бондаренко — найбільша золота надія української легкоатлетики зі стрибків у висоту. Взнаки далася раптова хвороба, що навіть ставила під сумнів виступи у Ріо. Як згодом ділився Богдан, він вийшов на стадіон лише задля участі і вже не сподівався на призове місце, проте сила волі і досвід допомогли все ж зачепитися за третю сходинку п’єдесталу пошани.
Друга нагорода прибуткового на медалі цьогоріч веслування на каное відійшла до Дмитра Янчука і Тараса Міщука. Дует здобув бронзу у спринті на 1000 м.
А завершальне олімпійське срібло-2016 для України стало історичним — Павло Тимощенко виборов першу українську медаль з сучасного п’ятиборства. Досвідчений спортсмен показав пік своєї підготовки, встановивши особистий рекорд на етапі плавання та майже наздогнавши золотого лідера; від перемоги Павла Тимощенка відділили якихось 7 очків.
Борець з греко-римської боротьби Жан Беленюк найвпевненіше йшов до Чемпіонства. Це його срібло усій Україні насправді сяє золотом. У фіналі, за словами Жана, «з незручним противником» — російським борцем — українцю довелося боротися морально ще й з цинічно упередженими суддями. Найменші неточності Беленюка вбачалася їм грубими помилками і коштували українцю численних штрафів і фінального золота. Політика повномасштабно добралася до міжнародного спорту, порушуючи засади олімпізму. Підсолював несправедливість і той факт, що головний суддя — колишній громадянин Грузії, який проживає у Росії, як і противник Беленюка по фіналу.
Суддівську несправедливість помічають і глядачі у залі, і коментатори багатьох світових телеканалів. Українці починають говорити про неповагу до держави, яка з кожною Олімпіадою лише посилюється.
Україна, однак, досі сподівається «обміняти» срібло Жана Беленюка на заслужене золото. Після завершення Ігор стало відомо про дискваліфікацію трьох суддів за сумніви у об’єктивності роботи на одному з фіналів. Свою апеляцію подала й українська Федерація.
|
— Що для тебе боротьба? (Жан Беленюк) — Боротьба — це моє життя. Це вид спорту, з яким я пов’язав свою кар’єру. А в житті теж доводиться часто боротися: за принципи, за життєві позиції. Мене боротьба супроводжує повсюди: і на килимі, і поза ним. — Як прокоментуєш виступ збірної з боротьби? Як так сталося, що є лише одна твоя медаль? Що завадило? — Важко сказати. Ми мали проблеми з ліцензіями. Рівень конкуренції виріс, тому кожному стає все складніше боротися. Нові країни почали піднімати свій рівень. Треба готуватися, щоб розраховувати на медалі. — Як вважаєш, український спорт зміниться після Ріо 2016? Які очікування спортсменів? — Ми сподіваємося, що щось зміниться і нам будуть приділяти більше уваги. З тим підходом, який маємо, ми будемо згадувати 11 медалей як гарний результат. У нас в стратегії на Токіо 2020 ведеться розрахунок на 35 медалей, і треба щось робити, щоб їх здобути на наступних Іграх. |
Однак, варто зазначити, що срібло Беленюка стало 15 медаллю збірної з боротьби за усю історію незалежності.
Боротьба для України — один з найприбутковіших на медалі видів: попереду лише гімнастика та легка атлетика, а наздоганяє боротьбу бокс. Однак, в результатах збірної помітна регресія: другу Олімпіаду поспіль Україна здобуває лише одну срібну медаль у цьому виді.
За мить до бронзи з вільної боротьби завершилися Ігри для віце-Чемпіона 2012 Валерія Андрійцева, якому перемогти завадила тактична помилка.
|
— Щодо сутички за бронзу, справді не вистачило секунди до перемоги? Які плани на майбутнє? (Валерій Андрійцев) — Так і було, але на те й встановлюється час сутички і фінальний свисток арбітра. І навіть травми, які були, також не мають значення, оскільки, якщо вже ти вийшов, то потрібно боротися. Як говорив перед сутичкою тренер Руслан Сосланович: «У тебе вже нічого не болить, ти мене зрозумів?». А про майбутні плани сказати напевне поки не можу, бо ще відходжу від Ріо. |
Ірина Мерлені, перша Олімпійська Чемпіонка з жіночої боротьби в Афінах 2004 та бронзова призерка в Пекіні 2008, прокоментувала результати української збірної у Ріо: «На мою думку, вплинули події в державі за останні років вісім, особливо останні кілька років, через які на спортсменах не зосереджували увагу політики, меценати, спонсори. А тим паче після анексії Криму багато місцевих перспективних спортсменів перейшли до збірної Росії, та й інших країн, де кращі умови. Багато фахівців та тренерів високого рівня виїхали за кордон. Адже для результатів збірної дуже важливим є тренерський склад. У спортсменів є спади та підйоми, і тренери мають не лише навантажувати їх, а й розвантажувати. Крім того, в Україні зараз дуже на низькому рівні медицина і фармакологія.
Олімпійські Ігри — це боротьба на всіх рівнях: політичному, суддівському, фаховому, медичному. Важливим є продуманий фаховий підхід, потрібно вивчати суперників, як ми робили, коли я була у спорті. Щодо боротьби, не візьмуся коментувати чоловічу збірну, а от у жіночій дуже потрібно зосередитися на українських борчинях. Наприкінці сезону вони вже виснажені, а треба так будувати підготовку, щоб результати були не лише на Чемпіонатах Світу та Європи, а головний акцент був на Олімпіаді. Мене, наприклад, завжди захоплювала японська жіноча збірна. У них дуже правильний підхід до підготовки з швидкими результатами на Іграх, тоді як на Чемпіонатах вони не викладаються на повну. Україна має рівнятися на такі розвинуті країни. Треба дорожити нашими спортсменами, берегти їх, надихати і вкладати у них сили і ресурси».
Найприкріші у спорті 4-5 місця спіткали українців у багатьох видах. Вперше українська граційна вісімка кваліфікувалися на Олімпійські змагання з командного синхронного плавання. Але насиченої складними елементами програми і яскравого виступу не вистачило українкам, щоби судді оцінили їх вище 4 місця.
У тенісі продемонструвала сенсацію Еліна Світоліна, перемігши на проміжному етапі турніру першу ракетку світу Серену Вільямс.
Тетяна Коб першою відкрила Олімпіаду для українського жіночого боксу. Проте уся боксерська збірна залишилася нетипово без олімпійських нагород.
Пристрасті вирували у півфіналі з командного чоловічого фехтування на шпазі. За кілька секунд до бронзи українцям не вистачило одного фінального уколу.
Коронний вільний стиль у запливі на 50 м підкорився Андрію Говорову лідерством і національним рекордом у кваліфікації та півфінальним другим місцем. Лише у фіналі помилка плавця на середині спринту коштувала нагороди — 5 місце.
Великий прорив показала легкоатлетка Ольга Земляк, яка виборола статус першої українки-фіналістки з 400-метрівки. У відборі Ольга з особистим рекордом увійшла в трійку світових лідерів. Але у фіналі через втому не вдалося прискоритися, і спортсменка показала високий, але 7-ий результат.
|
— Як воно — бути першою фіналісткою від України у олімпійській 400-метрівці? (Ольга Земляк) — Я довго і наполегливо працювала, щоб показати такий результат. Тому, звісно, задоволена тим, що все гарно склалося і змогла показати свій кращий біг в півфіналі. Буду вдосконалюватись і ще більше працювати, тому що ця Олімпіада мені показала, що можу боротись на світовому рівні. — Психологічно ці Ігри були легшими чи складнішими у порівнянні з Лондоном 2012? — Особисто для мене ці Ігри пройшли геть по-новому, по-іншому. Лондон був не зовсім «усвідомленою» Олімпіадою. Я пройшла відбір, отримала місце в команді 4х400… ніби круто, і все. І саме зараз зрозуміла, як складно всі 4 роки триматись на високому рівні, щоб знову отримати ліцензію. У Ріо був особистий вид, а це зовсім інше. Психологічно я була готова до боротьби, тому що була впевнена, що знаходжусь в повній бойовій готовності. — Коли стався інцидент зі штовханиною на доріжці у фіналі 4х400, судді не задовольнили вашу апеляцію. Чи розцінюєте ви цей факт як ще один приклад масового упередженого ставлення суддів до українських спортсменів на цих Іграх? На вашу думку поводження канадійки було 100% поза правилами і мало вплив на ваш фінальний результат? — Так, вона справді мені заважала, постійно старалась виштовхнути і на відеоповторі це було видно. Судді розцінили це як «боротьбу» і відхилили наш протест. Проте цей випадок дав мені величезний досвід, що потрібно бути ще жорсткішою під час бігу. Але чи розсудять, що це також нормальна «боротьба», але вже з боку української команди, — не знаю… Однак, дякую нашим тренерам, які зробили все для того, щоб відстояти нас. |
Не склалося з медалями у дзюдоїстів. Досі у скарбничці збірної було лише три нагороди з попередніх Олімпіад 2000-2008. У Ріо майже усі етапи сутичок пройшов Артем Блошенко, але спортсмен зупинився за крок до бронзової нагороди. Георгій Зантарая, Яків Хаммо і Марина Черняк, на виступи яких покладалися найбільші надії, посіли неочікувані 17-е та 9-і місця відповідно. Довелося призвичаюватися дзюдоїстам до змін у правилах: відтепер заборонені захвати за штани нижче пояса.
Однак, дзюдо таки принесло Україні успіх — на Паралімпіаді, що перейняла спортивну естафету в Ріо у вересні. XV літні Паралімпійські ігри увійшли в історію України як досягнення з рекордною кількістю нагород — 117 медалей — найчисельнішої української паралімпійської збірної. 172 атлети вивели свою Україну до трійки найсильніших країн-медалістів. Серед 15 видів спорту у 12 видах українські спортсмени піднялися на п’єдестал пошани, а Гімн України звучав на їхню честь 41 раз. Неймовірного вдалося досягти нашим плавцям, коли у фінальному запливі на 200 м з комплексного плавання усі троє учасників від України фінішували з перемогою, «захопивши» усі сходинки п’єдесталу пошани жовто-блакитними прапорами.
Загалом плавання принесло паразбірній 74 нагороди. Приєдналася до рейтингу наймедальніших видів і легкоатлетика — 19 нагород. А замикає трійку дзюдо: 7 нагород, одна з яких золота авторства Інни Черняк з фінальним результатом 100:0.
Вражає і кількість рекордів, що встановили українські паралімпійці впродовж Ігор — 22 рекорди світу, 54 — Європи, 32 — паралімпійських.
Завдяки своїм досягненням одразу троє українців увійшли до топ-5 найтитулованіших паралімпійців Ріо 2016. Розділяє лідерство з бразильським колегою плавець Євгеній Богодайко — 9 нагород, слідом очолюють список 8-кратні медалісти Максим Крипак та Денис Дубров. Порадувала вболівальників і збірна з парафутболу: вже втретє українці зуміли підтвердити своє звання Паралімпійських Чемпіонів, піднявши прапор України у футбольній столиці світу.
Нові можливості та досвід очікують на українських атлетів під час наступних літніх Ігор Токіо 2020. Напередодні Ігор у Ріо-де-Жанейро Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення про розширення світової спортивної родини: вже за чотири роки Японія уперше прийматиме олімпійські та паралімпійські змагання з карате. Крім того, програма ігор включатиме й такі нові види як бейсбол/софтбол, скейтборд, спортивне скелелазіння та серфінг.
На батьківщині карате буде розіграно 8 комплектів нагород: 2 у ката серед чоловіків та жінок та 6 у трьох вагових категоріях у куміте серед чоловіків та жінок.
Карате — це не змагання балів, вагових категорій чи ефектних демонстрацій. Це бойове мистецтво і спосіб життя, що навчає бути мирним; проте, якщо конфлікт неминучий, справжнє карате вимагає знешкодити противника одним ударом», — Асоціація карате Японії.
Президент Української федерації карате Сергій Левчук прокоментував, яких змін та досягнень чекати від вітчизняного карате: «Олімпійський статус — великий мотивуючий стимул для спортсменів та тренерів. Втім, якихось радикальних змін у підготовці збірної України очікувати не варто – УКФ працює за чітко виписаними правилами та критеріями. Очікуємо на збільшення фінансування, проте ми звикли покладатися на свої сили. Попри всю радість та гордість, ми розуміємо, що конкуренція за потрапляння до Токіо буде шаленою. Ми розраховуємо максимум на 2-3 ліцензії. Щодо медальних шансів, то кожний, хто потрапить на Ігри, їх матиме. Багато залежатиме від самопочуття, настрою, турнірної сітки, везіння тощо. Крім того, певні очікування будуть пов’язані із паралімпійцями – тут наші шанси можуть бути навіть вищими».
Великі надії вже покладаються на лідера української збірної Станіслава Горуну, який наразі готується до Чемпіонату Світу в австрійському Лінці.
| — Що нового принесе карате у ідею олімпізму? Чи зміняться Олімпійські ігри з його появою у програмі?(Станіслав Горуна) — Немає прогнозів, що карате кардинально вплине на Олімпійські Ігрі. Але це означає залучення до Олімпіади уваги мільйонів людей, що стежать за карате. Це більше має значення для розвитку самого карате.— Чи відчуваєте вже якісь зміни у збірній з цією новиною?
— Звичайно, майже усі каратисти радіють цій події, але на спортивному житті переважної більшості це не відобразиться: не всі будуть відбиратись. Відібратись на Олімпіаду є набагато складнішим за самі Ігри. Особисто мені дуже цікаво і важливим є те, як відреагує Українська федерація. Порівняно з прогресивними країнами, підтримки спортсменів в Україні як такої наразі немає. Ні для того, щоб можна було показати хороший результат, ні після того, як результат вже зроблений. При цьому ж, як нещодавно стало відомо, фінансового ресурсу держава виділяє достатньо. А тому виглядає дивним, чому УФК не може забезпечити підтримку всього лиш 12 людям, які відбираються в індивідуальних категоріях і формують збірну команду. Незалежно від роботи Федерації, впевнений, що всі спортсмени, які вірять в свої сили все одно будуть йти до своєї мети, так як і робили це раніше! А в цьому бажаю всім моїм друзям успіху! На нас чекає Олімпіада! |
Відлік нового 4-річного циклу розпочато. Головне – Україні слід докласти зусиль, щоб нарешті український спорт поважався, як у світі, так і вдома, повноцінно на державному рівні.
© Текст та фото: Юлія Олійник
для журналу «Воїн Світла» Центру бойових мистецтв «АйКіКамі»