Блукаю Львовом у день, що почався в квартирі будинку, де народився Шухевич, рахую голубів, що відпочивають у сплячому фонтані навпроти Опери… Проспект Свободи, вулиця Руська, вулиця Галицька, Гуцульська, Театральна, Друкарська…
Місто-свято попри все; місто не для одиноких: тут хочеться радіти разом, обмінюватися залпами емоцій, таких інтимних, але так напоказ. Місто раптового сонця за філіжанкою кави. Місто танцю архітектури, місто непідборів: брущатка уповільнює ходу, торкається душі через п’ятки. Місто натхнення. Один день в українській казці, день спозирання, пасивного, помірного, ледачого, цікавого. І, здається, я щойно зрадила улюбленому віденському Apfelstrudel зі пряним штруделем у Львівській копальні кави.
6.04.2015
Львів випробовував холодом, поспішними підйомами у гірки (ніби мотивуючи «давай-давай»), бруківкою, непідвласною підборам, і раптовим крахом усіх планів. Але солодко втішав неочікуваним сонцем, мальовничою красою навкруги, українською — такою апріорі повсюди, такою справжньою і живою, душевністю, яка дивує, як класична музика у трамваї об 11 ночі, і до якої так швидко звикаєш. Як виявилося, у Львова на мене були свої плани і відпускати мене по справах він не захотів. Хто йому розказав, що я 26 років так мріяла про нього?)
За два дні, що тривали ніби тиждень, моїм ключовим стало «Дякую!», а ще «дуже», що само вихоплювалося вслід. А якщо до звичного «до побачення» додати «на все добре», отримаєш посмішку і ще купу приємних доброзичливостей. Місто, де тебе кличуть пані Юлія, і то так рідно і ностальгічно, бо так усіх кликали ще у моєму колегіумі.
Місто-свято попри все, я вже казала. На тій бруківці, серед тих старечих стін не можна сумувати.
9.04.2015
Ідея мультиекспозиції у місті прийшла до мене лиш одним кадром у Відні минулої осені. Місто, де краса будинків неповторна, переплітається в єдиному танку вулиць. До від’їзду тоді залишалося кілька годин, і я пообіцяла собі втілити ту ідею наступного разу. Певні спроби були під час зйомки в берлінському Меморіалі пам’яті вбитих євреїв Європи. У Києві, наприклад, з мультиекспозицією взагалі не склалося: місто і без того надто багатошарове. І тільки Львову пощастило бути музою ідеї, яку я виношувала півроку. Обов’язково розвиватиму цю тему й надалі, коли повернуся до Львова знову. Я йому вже пообіцяла. Ще одне кохання до міста, миттєве і напевне тривале.
